Наша історія
Давидівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. ім. Т. Г. Шевченка заснована в 1887 р.
Витоки сільської школи сягають глибокої давнини. Припускають, що, можливо, спершу в селі було дві школи-дяківки – польська (при костелі) та українська (при церкві). У ХІХ ст., коли освіта перейшла під контроль держави, в селі утворилася одна спільна школа.
Перша історична згадка про початкову однокласну школу в с. Давидів належить до 1845 р. (до 1945 року у селі жили поляки, виселені внаслідок так званого «добровільного переселення»). Відомо, що в 1947 р. школа вже працювала і громада надала їй 0,75 морга землі і платила щорічно 95 золотих ринських вчителеві.
Монастир Домініканів давав кошти на утримання школи та дрова для опалення. Одним із перших вчителів був Михайло Баратинський, 1817 р.н. Проте відомо, що вчительські обов’язки він виконував недобросовісно і школа почала занепадати.
У 1866 р. вчитель Себастян Россек навчав у школі 41 хлопця та 33 дівчини. Його річний оклад становив 136, 5 золотих ринських.
Учнів у школі було зовсім мало: у 1870 їх було – 24, 1971 – 27, 1872 – 30. Матеріальне забезпечення школи було вкрай поганим.
З осені 1873 року з 106 дітей шкільного віку відвідували навчання тільки 46 дітей, але й ті не засвоїли вимог програми. Навчав дітей Михайло Баратинський, який хоч і мав 25 років стажу, не мав жодного педагогічного хисту і потребував постійного контролю. Проте місцева шкільна рада займала байдужу позицію до школи. Вчитель отримував 233 золоті ринські платні і мав город, але цього було мало для прожиття.
У 1874 р. в селі було 123 дітей шкільного віку, тобто від 6 до 12 років. Більшість бідних батьків не могли купити ні шкільного приладдя, ні зимового одягу, тому діти і не відвідували школу.
З вересня 1975 року школа отримала статус етатової (тобто самостійної державної школи). На її утримання 87% витрат несла громада, а решту двір. Вчителеві було визначено оклад 300 золотих ринських в рік. Новим вчителем у селі Давидів став Ян Солецький.
Згодом кількість школярів зросла. У 1979-1981 рр. їх було відповідно 130, 153 та 169, хоча у 1881 році в селі було 240 дітей шкільного віку. За непосилання дітей до школи влада могла накладати на батьків штраф, але часто в школі дітям не було де сісти внаслідок тісноти. Навчання як правило відбувалося в дві зміни і при цьому одночасно в одній кімнаті навчались учні двох відділень: поки одні писали, інші займалися читанням, а після навпаки. Необхідний порядок вчитель підтримував з допомогою бамбукової палиці.
Влітку 1880 р. громада зробила з хати вчителя друге класне приміщення і взяла на допомогу молоду вчительку Антоніну Смереновську. У 1881 р. громада просила перетворити школу у 2-х класну, що й було зроблено через рік. При школі також працював надстатовий третій клас.
У 1884 р. вчителював тут Омелян Гордзевич. Відомо,що за активну участь в українському культурному житті (виступ на вечорницях) він був переселений з села. Весною 1885 р. вчителем був затверджений Олександр Фіцовський. В газеті «Діло» весною цього ж року було поміщене повідомлення, що в селі був поставлений постійним вчителем також Броніслав Терліковський.
У 1885 р. село збудувало новий цегляний будинок для школи вартістю 6000 золотих римських. Для її будівництва громада взяла кредит. У той час у школі нараховувалося до 400 учнів. Вчили в основному читати, писати і рахувати.
У 1890-1892 рр. в школі навчалось відповідно: 236, 242 та 248 учнів. У наступні роки їх було дещо менше (1893 – 233 учні, 1894 – 233, 1895 – 225, 1896 – 243).
З вересня 1898 року школа отримала статус 3-х класної, а з осені 1902 р. робота школи була переведена на план 4-х класної. У вересні 1903 р. школа була перетворена на 4-х класну.
У 1910 р. в школі було 6 вчителів та 340 учнів. У 1916 р. до школи був записаний 431 учень, а заняття відвідували тільки 376. Наступного року ситуація була ще гіршою: зобов’язаних до навчання було 458 дітей, записаних до школи 378, а відвідували уроки тільки 337. При цьому на 3 та 4 рік навчання ходили 76 учнів, а на 5 і 6 – тільки 25. Повний курс навчання проходили тільки ті, що мали перспективу продовжувати освіту в гімназіях. Інші мусіли разом з батьками займатися рільництвом.
У 1923 році школу очолював Францішек Емлер (1900) – вчителями були: Леонтина Біньковска (1892), Марія Мороз (1911), Гелена Ольшевска (1917), Марія Калинкова (1918), Луція Кіхнер (1921). В дужках зазначено рік, з якого розпочинався педагогічний стаж вчителів.
Початкова школа діяла в селі до 1930 року. В 1930-1931 рр. в селі школа стала – семирічка. В ній працювало 7 учителів зі спеціальною середньою освітою.
В 1931році в школі навчалося 289 поляків, 5 українців та один жид.
До 1945 року село було в основному польське. В 1945 -1946 рр. почалося так зване «добровільне переселення» українців з Польщі, а поляків з України. До Давидова прибули переселенці з Польщі, а місцеві поляки виїхали. Залишилися тільки деякі місцеві старожили – українці та новоприбулі українці з Польської Народної Республіки.
Школа в селі була семирічною. Першим повоєнним директором школи був Степан Васильович Величко, який також разом з іншими давидівцями був переселений з території Польщі (із села Грабовець). У складних умовах повоєнної розрухи він намагався налагодити освітянське життя. Степан Васильович вкладав у роботу всю свою душу. Тодішні школярі із вдячністю згадують свого директора школи, який став для них не тільки мудрим наставником, але і другим батьком.
У 50-ті роки школа стала десятирічкою. Директором став Гладій. У 60-ті роки школі було передано приміщення колишньої плебанії. Напівзруйновані господарські приміщення були знесені, а на їх місці розпочато будівництво нової десятирічки. Це будівництво було завершено у 1961 році. Нове приміщення відкрите у 1961 році. Директор Гнатюк Т.Г.
У повоєнний час Давидівська середня школа здійснила понад 50 випусків десятикласників. У Давидівській школі тривалий час навчалися діти навколишніх сіл (Черепина, Шоломиї, Звенигорода, Гринева, Пасік-Зубрицьких, Кротошина, Милятич та деяких інших).
У 1971-1972 н. р. у школі навчалося понад 600 учнів, з ними працювала 37 учителів, серед них довгий час Заставна О.В., Ломакіна Г.О., Кулікова В.М., Станкевич Г.В., Святокум Г.В., Грицько П.П., Юсик К.М. У 1971 році у вищі навчальні заклади Львова без проблем вступило 13 випускників школи.
В різний час директорами школи працювали: Гладій, Гнатюк Петренко. З 1968-1972 рр. – Кручкевич Г.С., з 1972 – 1976 рр. – Дикий В.І., з 1976-1979 рр.- Швед Б.І., з 1979-1984 рр – Лапинський Є.М., з 1984 р. – Маланчак Р.В.
Все життя присвятили вихованню підростаючого покоління і пропрацювали у школі її колишні випускники: Грицько (Кінах) П.П. – викладач української мови та літератури, Юсик (Бушко) К.М. – учитель фізики, Стопа Р.В. – учитель фізвиховання, Запрутко (Бушко) М.Д. – викладач української мови та літератури, Снігур (Туз) Г.І - вчитель математики, Маланчак Р.В. – вчитель фізики, Стик (Кожак) О.М. – вчитель англійської мови.
На початку 70-х років (директор Дикий В.І.) було впорядковано територію школи, заасфальтовано подвір”я, огороджено парканом, біля школи висаджено багато дерев і кущів, розбито квітники, діяла пришкільна присадибна ділянка. В школі створено ряд сучасних кабінетів – біології, хімії, фізики.
У школі працював хоровий гурток. Очолював його Шевчук В.С., який працював одночасно і в театрі ім. М.Заньковецької.
У 1984 році директором школи було призначено випускника цієї ж школи Маланчака Р.В. Тоді ж розпочалося будівництво нового приміщення школи.
У 1986 році за сприяння колективу Давидівської птахофабрики та її директора Греня Романа Йосиповича було виготовлено документацію та розпочато будівництво школи.
Назавжди запам’ятають давидівці першовересневий ранок 1988 р. Саме в цей день вони одержали чудовий подарунок – прекрасну по-сучасному обладнану середню школу. З тих пір навчання велося в одну зміну.
А весною 5 березня 1989 року поруч з Храмом науки в Давидові відбулося урочисте відкриття пам”ятника Т.Г.Шевченку, приурочене 175-річчю з дня народження Великого Кобзаря. Пам’ятник Тарасу Шевченку було відкрито у березні 1989р. - до 175-річчя з дня народження Великого Кобзаря. Автори пам’ятника - скульптор Богдан Романець та архітектор Іван Тимчишин.
Замовлення на пам’ятник надійшло на Львівську кераміко- скульптурну фабрику в 1988 р. Виконати замовлення комісія доручила скульптору Б. Романцю. Згідно з замовленням - це мало бути погруддя поета перед фасадом новозбудованої школи. Пам’ятник являє собою бронзову постать поета, встановлену на гранітному постаменті (розміри: 500 х 300 х 170 см).
У травні 1989 р. школі було присвоєно ім’я Т.Г.Шевченка. Цього ж року у Давидівській СШ був створений кабінет-музей Т.Г. Шевченка, який був урочисто відкритий 5 березня 1989 року. Ініціаторами створення музею стали вчителі української мови та літератури П.Грицько, М.Запрутко та Л.Блажко. Великою радістю для наших учнів були зустрічі з такими письменниками: Дмитро Павличко, Іван Драч, Роман Лубківський, Марія Людкевич, Петро Шкраб”юк та інші.
У 2006/2007 н. р. в школі навчався 621 учень. В цьому навчальному році школа мала найбільший за кількістю випуск – 100 випускників. За період з 1977 по 2007 рік середню освіту в стінах школи здобуло 1905 чоловік. В усі часи школа давала і дає хороші знання. Випускники школи без ніяких знайомств і зайвих проблем вступали до вищих навчальних закладів. Багато з них працюють вчителями в нашій школі: Марія Запрутко, Ганна Снігур, Ольга Стик, Ольга Прикута, Надія Будза, Анна Сидор, Марія Щурко, Любов Кавецька, Олександра Жолинська, Ірина Боднар, Вікторія Дика, Олександра Климків, Галина Галань, Микола Лось, Наталія Галяс, Світлана Ференц, Галина Андрушко, Ірина Волощак, Світлана Пукало, Любов Водоніс.
З 2018 року школа має статус Давидівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка. Директором закладу є Лука Руслана Григорівна.